Комусь село тхне гноєм, хтось його навпаки ідеалізує, і майже ніхто не бачить у ньому моделі Всесвіту, безкінечного, різноманітного і вічного. Село живе за законами Всесвіту, спільними для зірок і для людей, для рослин і звірят. Місто натомість — для захисту людей від інших людей. Село — самодостатня і стійка система, здатна долати наслідки стихії, виживати за несприятливих обставин завдяки досвіду минулих поколінь, який є нічим іншим як колективною пам’яттю.

Коли село знищували ординці, завжди хтось виживав і повертався  на попелище. Чи переносив на інше місце разом зі вцілілими речами звичаї й міфи і навіть назву села. Навіть коли всі люди вмирали з голоду чи від моровиці, і не було кому повертатись, залишались пам’ять від сусідів і  документи в архівах. Бо село — це частина однієї планетної системи. Присілки, хутори, слободи — супутники планет.

Село пульсує: розширюється, а потім згортається. Один Всесвіт зараз розширюється, інший навпаки, і хоч нам здається, що це відбувається під впливом соціально-політичних факторів і можна контролювати процес, насправді все залежить від стійкості системи. Біля Львова  на розкішних чорноземах вмирає село Соколівка. Після Другої світової війни було спустошене містечко Сенява. Людей із Соколівки переселили туди, а саму Соколівку стерли з лиця землі. За 70 років люди не прижилися, бо то не було їхнє рішення. Ніхто тут  не може жити, ніхто  не хоче працювати на чужій землі.

Наскільки мирно уживались німці, євреї, поляки, українці в селі, доки не відбулось зовнішнього втручання. Переймали звичаї, ходили один до одного в гості, сиділи за партами в школі. Вони розуміли, що можуть вижити лише спільно, не втручаючись у святині одне одного, мову, традиції. Коли вони стали вбивати одне одного, то порушили гармонію і стали купкою астероїдів, які кружляють, бо жоден із них не є достатньо великим і значним, щоби стати планетою. Тому деградація багатьох сіл неминуча, що виявляється в суспільному егоїзмі, псевдорелігійному фанатизмі і відчуженні від землі. Якщо колись комуністична влада познищувала хутори і присілки, то теперішня знищує самі села закриттям шкіл, медпунктів, сільрад. Це не означає, що такі села зникнуть разом зі смертю останньої бабусі в останній хаті. Їхнє світло ще століттями линутиме до нас із глибин космосу, якщо це вас втішить. І постапокаліптична епоха завершиться тоді, коли на Землі люди об’єднаються, щоб сіяти і садити як у часи Гесіода. І їхню працю осяватиме світло давно згаслих зірок — колективна хліборобська пам’ять.

Читайте ще

“Зачєм вот ето всьо?”
“Зачєм вот ето всьо?”
Віталій Ляска: Heť vid sebe?
Віталій Ляска: Heť vid sebe?
Закарпаття: далекий і трохи дивакуватий родич?
Закарпаття: далекий і трохи дивакуватий родич?
Забуття і байдужість руйнують твердині
Забуття і байдужість руйнують твердині