Наприкінці ХІХ століття за Львовом закріпилася слава «міста самогубців». Про фатум, який переслідував тутешніх показних авторитетів, писали часописи у Відні та закордоном. Серед найбільш резонансних випадків була таємнича загибель Станіслава Крижановського

Постріл перед розп’яттям

Вранці 9 березня 1899 року адвокат Станіслав Крижановський як звично прийшов до головного офісу Галицького кредитного банку на вул. Ягайлонській, другим директором якого був. Пополудні видав працівникам платню за березень і квітень — хоч зазвичай робив це наприкінці місяця. На їхнє здивування відповів, що тепер гроші отримуватимуть наперед.

Закінчив робочий день о 18:30.

— Тримайтеся! Абисьми добре господарювали! — сказав на прощання своєму заступникові Едвардові Мариновському.

Прогулявся до пошти, щоб надіслати декілька листів. Тоді рушив додому — мешкав майже навпроти банку, на вул. Ягайлонській, 8. Увечері не проявляв жодного зденервування — гортав газети та жартував із прислугою. Попросив подати йому вечерю і шампанського. Покпинив з кухарки, начебто занадто “дає на вікт” — готує дуже великі порції. Після цього зачинився у дальній кімнаті.

Приблизно о 7:30 слуга приніс господареві чай і побачив його мертвим. Крижановський стояв у своєму робочому одязі навколішки. На підлозі виднілася калюжа крові. Перед покійником лежали револьвер і невеличке розп’яття. На столі — випита наполовину пляшка шампанського.

Слуга негайно зателефонував лікарю Вікторові Опольському, товаришеві самогубця. Той прибув разом із нотаріусом Йосифом Онишкевичем. В рятункові не було потреби — тіло вже закостеніло. Очевидно, фатальний постріл пролунав ще вночі. Дуло револьвера було скероване у праву скроню, куля застрягла в мозку.

Дуже скоро в помешканні було повно людей. Приїхав маршалок Крайового сейму Станіслав Бадені, його брат Казимир, директор Галицького крайового банку Альфред Зґурський. Вони уважно оглядали кімнату, намагаючись віднайти підказки, що ж спонукало товариша до передчасної смерті. Знайшли тільки аркуш, списаний останніми побутовими розпорядженнями, і картку такого змісту: “«Все, що залишилося після мене, є власністю моїх дітей”.

У пошуках мотивів

Яка ж була причина самогубства Станіслава Крижановського? Часописи висловлювали різноманітні версії та припущення. “Одні твердять, що до самогубства Крижановського допровадили прикрі родинні стосунки, — писав краківський “Przegląd Polski”.

— Кілька місяців тому він скаржився приятелям і знайомим, що через це мусить відібрати собі життя. Інші вважають, що через певні дуже прикрі інциденти в родині відбувся американський поєдинок. Небіжчик витягнув чорну паличку”.

Якийсь близький товариш адвоката оповідав: під час зустрічі три місяці тому той несподівано розплакався і запевнив, що дуже скоро відбере собі життя через сімейні проблеми. Отож основна версія — родинні стосунки.

Проте факти твердили протилежне. Крижановський повністю віддавався роботі. Він ніколи не мав дружини, про коханок також не йшлося. Переказували, свого часу адвокат залицявся до покоївки своєї тітки. Після передчасної смерті жінки вирішив взяти опіку над її доньками — 12 і 9 років. Їх виховували черниці в монастирі Сестер непорочного зачаття святої Діви Марії у Ярославі. Формальності вдалося владнати саме за декілька днів до самогубства.

Фінансові проблеми? Також дуже сумнівно. За останні декілька років тільки пенсія директора Кредитного банку, з відрахуваннями від фінансових операцій і дивідендів мали принести йому щонайменше 182 тис. злотих ринських. Окрім того, Крижановський отримував 4 тис. злотих ринських як член наглядової ради Крайового банку, 4 тис. як заступник довіреної особи Кредитного земельного товариства, 2,5 тис. як член наглядової ради Селянського банку в ліквідації. Як адвокат він вів іпотечні справи установи, за що також отримував чималі гонорари. А ще — провадив інтереси кількох магнатських родин. Звісно, небезкоштовно.

Річні прибутки Крижановського становили не менше 40 тис. злотих ринських, а його маєток точно вартував 200 тисяч. Остаточну відповідь на це питання мала б дати кореспонденція небіжчика.

“Мною заволодів сатана”

Крижановський надіслав листи до Марії Марк, Віктора Опольського, своєї тітки Цетнер, двоюрідного брата Фухса та інших.

“Пам’ятай про моїх дітей, коли в цьому буде потреба”, — увесь зміст листа до Маркової, вдови музиканта, власниці складу фортепіано у Львові.

“Падаю жертвою махінації, — йшлося в іншому листі. — Повірте мені — не вчинив нічого такого, що б могло кинути тінь на мою добру славу, на моє добре ім’я. Якщо буде потреба, пам’ятайте про моїх дітей і заопікуйтеся ними. Пробачте мені й попрощайтеся зі мною, збережіть мене в добрій пам’яті!”.

У помешканні на вул. Ягайлонській відбулося урядове списання інвентарю. Процедуру провадив нотаріус Йосиф Онишкевич. За цим уважно наглядав маршалок Крайового сейму Станіслав Бадені.

Зійшлися представники найбільших фінансових установ міста: віце-директор Кредитного банку Едвард Мариновський, директор Крайового банку Альфред Зґурський, тимчасовий керівник Каси ощадності Стахевич, урядник Іпотечного банку Ян Рудинський. Окрім того — велика кількість інших персон, які мали більший чи менший стосунок до небіжчика, клерки та журналісти, навіть двірники і прислуга.

Повернімось до ключа, схованого в конверті. У шафці знайшли декілька листів. Усі були запечатані й мали адреси. Тільки один, обсягом три аркуші паперу — відкритий. Присутні негайно взялися за читання передсмертного послання.

“Мною заволодів сатана”, — так починався той текст.

Далі Крижановський розповідав про ситуацію, яка склалася в Галицькому крайовому банку. Він ретельно перелічував численні недоліки й перешкоди, які зава-жали йому ефективно керувати інституцією. Насамкінець ствердив, що цей стан речей і змушує його покласти до руки револьвера.

Онишкевич читав усе це вголос. Присутні уважно вслухалися в його слова. Зміст листа ставав усе дражливішим. Нерви графа Бадені не витримали. — Тут забагато людей! — владним голосом промовив він. Пояснювати не треба було — усі «зайві» швиденько покинули приміщення. Лист дочитали до кінця тільки три особи — нотаріус, маршалок і Альфред Зґурський. Потім його забрав собі Онишкевич.

Блеф директора

Галицький кредитний банк розпочав діяльність 1 травня 1873 року. Його створив князь Адам Сапіга — один із найбагатших землевласників краю. Тому часто банк називали “сапіжинським”.

Банк випустив 5 тис. акцій вартістю 200 злотих ринських кожна. Окрім того банк займався фінансовими операціями, закупівлею харчової сировини і промислових виробів, утримував іпотечну компанію, яка видавала позики на коштовності й папери. Утворив спілку “Львівське акціонерне товариство броварів”, яка придбала всі міські пивоварні. Володів копальнями озокериту в Бориславі. 31 грудня 1897 року активи банку налічували 13,25 млн злотих ринських.

Установою керувала наглядова рада, до якої належали найавторитетніші особи міста. Президент — Адам Сапіга, заступник — граф Мечислав Дунін-Борковський. До дирекції — Здислав Мархвицький, покійний Станіслав Крижановський і Станіслав Брикчинський. Віце-директором був Едвард Мариновський. Функції урядового комісара виконував Еміль Зубрицький із крайової Дирекції скарбу.

Перший директор Кредитного банку Здислав Мархвицький напередодні фатального пострілу поїхав у відрядження до Відня. Отримавши телеграму про загибель колеги, придбав квиток у зворотному напрямку. Попросив надіслати йому подробиці трагедії у листі до Кракова.

У столиці Мархвицький встиг дати інтерв’ю тамтешньому часописові “Neue Freie Presse”. Під час розмови кілька разів повторив: стан Кредитного банку добрий, підпорядковані йому промислові підприємства розвиваються успішно, а його вексельний портфель — бездоганний. А ще категорично заперечив, що самогубство доктора Крижановського має будь-який стосунок до інституції, багаторічним директором якої він був.

Він повернувся до Львова кур’єрським потягом 11 березня 1899 року о 5:45. Директора супроводжував секретар банку Зелінський, який напередодні виїхав на зустріч. Очевидно, переказавши усі останні повідомлення — як загальновідомі, так і приховані від широкої публіки.

Насправді не розумію, що це на нього найшло! — заявив Мархвицький одразу на вокзалі. — У мене навіть думки не було, щоб він міг собі відібрати життя.

У четвер, під час обіду в банку, ми ще сиділи за одним столом. Я давав різні розпорядження на час своєї відсутності, а він був у найліпшому гуморі. Припускаю тільки одне — став жертвою нервового роздратування, якому останнім часом не можуть опиратися навіть найсильніші натури. У своїй хворобливо збудженій уяві надав значення абсолютно невиправданим страхам — і так поліг у боротьбі з самим собою. Очевидно, все це був лише невдало замаскований блеф.

Паніка на вулиці Ягайлонській

“Самогубство Станіслава Крижановського може добряче похитнути позиції Кредитного банку в особі його керівників, — відгукнувся “Kurier Lwowski”.

— Воно відіграє визначальну роль і чимало вирішує в певних колах публічного життя. Разом із подіями останніх часів ця смерть пробуджує прикру рефлексію. Все, що ми звикли вважати за тривале, стале, типове й зовсім незмінне в нашому публічному житті, вкривається тріщинами та починає сипатися. А немає нічого прикрішого, аніж бути змушеним відкинути все, що записалося на таблиці досвіду як майже безсумнівне, і братися за становлення нових, можливо, зовсім інших звичаїв».

Цей прогноз виявився пророчим.

Щойно звістка про смерть директора прокотилася містом, вулицю Ягайлонську заполонив натовп. Одні обивателі громади-лися біля будинку, у якому мешкав адвокат, бажаючи з перших вуст отримати подробиці сенсаційного самогубства.

Інші — менш численні, проте значно рішучіше налаштовані — чимдуж поспішали до Кредитного банку. Люди заполонили коридори установи, товклися у подвір’ї та на хіднику. Усі вимагали повернути їхні гроші. Каси видавали на руки не більше 200 злотих ринських. Протягом дня виплатили 52 тис. злотих ринських.

“Акційний капітал банку становить мільйон злотих ринських, резервний фонд — майже 700 тис., а на вкладових книжечках — понад 1,6 млн”, — заспокоювали вкладників оголошення.

Наступного дня над будівлею банку на знак трауру вивісили чорний прапор. Проте це не вплинуло на настрій обурених вкладників. Ближче до полудня працівникам довелося забарикадувати вхідні двері — приміщення не могло вмістити усіх охочих. Споруду оточила поліція. Всередину пускали тільки по декілька осіб. Загальна сума виплат — 30 тис. злотих ринських.

Заспокоювати клієнтів нарешті прийшов президент наглядової ради Кредитного банку Адам Сапіга. Раніше він начебто не міг цього зробити через хворобу, яка скосила його ще на початку зими. Князь поводився спокійно і категорично. Він заявив, що бере на себе повну відповідальність за подальшу долю установи.

— Світлої пам’яті доктор Крижановський протягом 11 років обіймав посаду другого директора банку, — оповідав Сапіга присутнім. — Дуже дивно, що, несподівано виявивши певні несправедливості, він не поскаржився мені або ж не попросив звільнити його від обов’язків. Це виглядало би значно логічніше, аніж самогубство. Тим паче, що праця небіжчика не обмежувалася Кредитним банком. Передовсім він мав відмінну адвокатську канцелярію, яка приносила йому цілком пристойні заробітки.

Також президент запевнив — усім, хто хоче повернути свої гроші, виплатять їх до останнього цента. Мовляв, внески забезпечені не тільки майном банку, а також заставами, які перебувають у спеціальному відділі. Насамкінець він розпорядився збільшити обсяги виплат із 13 березня 1899 року. Водночас одному чоловікові, який особливо наполегливо пробивався до каси, сказав: — Якщо так боїтеся за свої гроші, прийдіть до мене додому на вулицю Коперника — і я поверну вам все з власної кишені. Немає потреби тиснутися тут.

Ксьондз у закритій кареті

Похорон Станіслава Крижановського відбувся 12 березня 1899 року. До його помешкання прийшло стільки людей, що скупчення було помітне навіть на сусідній вулиці Карла Людвіґа.

Процесія рушила на Личаківський цвинтар о 16:15. Вінки, а їх нарахували аж 14, відвезли на цвинтар заздалегідь. Попереду в закритій кареті їхав ксьондз Хенцинський, бо ж формально представникам церкви було заборонено відспівувати самогубців. Далі — запряжений чотирма кіньми ридван із труною. Одразу за ним ішли брат і одна з доньок — друга залишилася в монастирі через хворобу. Далі — тітка небіжчика і його двоюрідний брат Фухс. За ними — керівники й пересічні працівники Галицького крайового банку, зокрема Станіслав Бадені і Здислав Мархвицький. Також були присутні президент Львова Ґодимир Малаховський, президент Вищого крайового суду Олександр Мнішек-Тхорницький, представники Крайового сейму, міської ради, фінансових і юридичних установ міста.

Труну поклали до родинного гробівця, де вже спочивали мати і брат Крижановського, а також якийсь Фелікс Вольфф. Отець Хенцинський покропив поховання. Жодних промов і співів не було. Вся процедура зайняла не більше 10 хвилин.

Галицький кредитний банк припинив існування влітку того ж року. Здислав Мархвицький — до слова, п’ять років тому іменований почесним громадянином Львова — був змушений переїхати до Варшави. Адам Сапіга з власної кишені виплатив кошти обуреним клієнтам.

“Останнім часом до наших опікунів вчепилося лихо та переслідує їх немилосердно, — писала газета “Діло” 14 жовтня 1899 року. — Довго крилася погань, старанно укривана вельможними світу цього. Найбільші злочини не виходили на яв і рука справедливості не сягала їх. Та коли вже дійшло до краю, мусила нараз обірватися заслона, якою старанно прикривали великі і менші риби свою господарку, а їхні погані діла почали виходити нагору. Перед нашими очима постали довгі ряди «заслужених перед вітчизною мужів” — кожен з клеймом злочину на чолі”.

Слава про “місто самогубців” поширилася далеко за межі краю.

“Цьогоріч Галичина зазнала небаченого дотепер фінансового потрясіння, — констатував журнал “Край” — виходив у Санкт-Петербурзі — 19 листопада 1899 року. — Воно, наче камінь, кинутий на спокійну поверхню води, створило сотні кілець, які розпливалися все далі і далі, чим спричиняли маєткові руїни і трупи. Ще ніколи молох сенсації не мав такої щедрої здобичі. Від початку січня дотепер налічуємо тут кільканадцять банкрутств, декілька гучних втеч до Америки і самогубств. Трупи впали серед представників перших рядів суспільства”.

Позначки:,

Читайте ще

"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку
"Падаю жертвою махінації": як самогубство адвоката спричинило крах банку
Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Олійник vs Горбатюк: повітряна дуель українських асів
Фатальна ніч у маєтку “Вишенька”
Фатальна ніч у маєтку “Вишенька”