Люди війни. Ярослава Полюга-Мельничук

Мельничук (Полюга) Ярослава Іванівна, 17 липня 1929 - 4 лютого 2018 (м. Львів). Початкову освіту здобула в «Рідній школі» ім. Князя Лева, продовжила навчання у Львівській державній академічній гімназії. Під час навчання у Львівському медінституті у 1945-1949 рр. почала співпрацювати з ОУН. Вперше заарештована 20 жовтня 1948 р. у Львові, але після безрезультатних допитів Ярославу відпустили. 16 червня 1949 р. у м. Стрий була заарештована вдруге. Протягом шести місяців перебувала під слідством у тюрмі на Лонцького, була засуджена за ст. 54-1 «а», 54-11 («зрада батьківщини», «участь в контрреволюційних організаціях») Кримінального кодексу УРСР. 30 листопада 1949 р. етапована з львівської пересильної тюрми № 25 до виправно-трудових таборів ГУЛАГу. Покарання відбувала у таборах Амурської області РРФСР, згодом була відправлена в пересильний пункт м. Алдан Якутської АРСР. У 1956 р. отримала диплом Іркутського медінституту та повернулася до Львова.

… під’їхала машина і мене силою заштовхали в машину і відразу відправили мене в обласне КГБ на Дзержинського і там я перебула 28 днів…

Моє прізвище є Полюга-Мельничук, ім’я Ярослава. З 1944 року по 1948 рік наше помешкання стало зв’язковим Головного проводу. Безперечно велику активну роботу приймав мій брат, але я в усьому йому допомагала, ми були дуже дружні.

Такі моменти були – Любомир приніс шкляний слоїк, там був ціанистий калій. Треба було ціанистий калій, який є в цій пляшчині, значить, розфасовувати його на маленькі пляшчинки. Ми витягали звідти, з тих ампул, вміст, значить, висушували їх, засипали в опреділених дозах і запаювали. Прошу уявити собі – цілими ночами ми сиділи і працювали.

Для Червоного Христа необхідно було діставати медикаменти. З цілого Львова з аптек, але в великій кількості не можна було, щоб не було підозріння. То все зносила до хати, приносила, а найбільше діставала я на вулиці Пекарській – там була зооветеринарна аптека, знаєте.

Я вже була тоді на 4 курсі медінституту… якраз на вулиці тут Кохановського, під’їхала машина і мене силою заштовхали в машину і відразу відправили мене в обласне КГБ на Дзержинського і там я перебула 28 днів.

Помешкання наше забране – забрали кагебісти, і змушена я була йти до своїх товаришок шкільних, інститутських, бо не було мені куди діватися.

Відправили мене в Стрий на практику. Ну і поїхала я з товаришками, там мешкала на помешканні, правда не дуже довго. Вночі прийшли за мною і забрали мене в Тюрму на Лонцького. Сталося так, що одна провокація нічого не дала, друга провокація нічого не дала. Бог мене милував, що на мене ніхто не доніс – таким чином, дякувати Богу, я не дістала ні 10, ні 25 років. Значить, був присуд на вічне поселення, але дуже далеко – в Якутію. То нас ділили – раз в золотих шурфах, раз на лісоповалі.

Я пішла в спецкомендатуру і попросила, щоб мені дали тоді на 24 дні поїхати до Львова з тим, що я, кажу, маю хлопця і хочу вийти заміж. Зняли зі спецпереселення і дістала я право зупинитися у Львові, а батькам не давали, бо вони були по 25 років суджені. Ну там шукала я різні можливості і таки добилася, щоб мене оставили у Львові.