Як закарпатські гуцули на Різдво наколядували собі республіку

Осінь 1918-го принесла поразку країн Четверного союзу в Першій світовій війні й ознаменувала хвилю національних і соціальних революцій народів Центрально-Східної Європи. Український національний рух дуже швидко набув широкого розмаху й охопив не лише населення колишніх підавстрійських земель Галичини та Північної Буковини, а й територію підконтрольного угорській владі Закарпаття (називалося Угорською Руссю).

Революційні події кінця жовтня 1918 року і повалення Габсбурзької монархії викликало значне піднесення місцевого населення, призвівши до появи на території Закарпаття нових представницьких органів – народних рад, які були неоднорідні за своїм характером, складом і політичною орієнтацією. Одні з них орієнтувалися на Україну, другі прагнули залишити край у складі Угорщини, а треті – приєднати Закарпаття до складу Чехословаччини.

Гуцули с. Ясіня (тепер Рахівського району Закарпатської області), 1920 рік

Гуцульська самоорганізація

Найдинамічніше події розвивалися у східному куточку краю, що межував з Галичиною. Зважаючи на географічне розташування та сильні етнографічні зв’язки з галицькою частиною, закарпатська Гуцульщина була особливим регіоном Угорської Русі. Попри політику мадяризації, на момент розпаду дуалістичної монархії вона зберігала відносно високий рівень етнічної самосвідомості населення, яке відчувало спорідненість із сусідніми жителями Гуцульського краю. Вже 1 листопада задля захисту населення від дезертирів і мародерів із фронту у Ясіні організували народну міліцію (80 осіб), до якої увійшли колишні військовослужбовці австро-угорської армії на чолі з поручником Степаном Клочураком. 3 листопада вони роззброїли в селі підрозділ угорських жандармів і прикордонників та замість угорця на посаду старости призначили місцевого жителя Дмитра Іванюка. Міліція взяла під охорону усі важливі установи, описала майно, розпочала впорядковувати місцеве життя.

8 листопада 1918 року в центрі Ясіні провели багатотисячне віче, у якому взяли участь жителі села та його околиць. На зібранні ухвалили резолюцію про об’єднання з Україною і народним голосуванням обрали представницький орган – Українську Народну Раду на чолі зі Степаном Клочураком, до складу якої увійшли 42 особи (з них 38 українців, двоє німців і двоє євреїв). За соціальним походженням більшість ради становили селяни (30 осіб), інтелігенцію представляли лише 6 чоловіків.

Новостворена Рада однією з перших у краї заявила про свою українську орієнтацію і прагнення об’єднатися з Україною. Завдяки діяльності різних комісій, створених у структурі Головної управи Ради, частково вдалося відновити соціально-економічний стан післявоєнного села та його околиць. Українці взяли під контроль усі продовольчі запаси, боролися зі спекуляцією, бандитизмом, розпочали реконструкцію доріг і мостів, відновили діяльність народної школи, де навчання проводили українською мовою. Місцеві органи організували роботу культосвітніх установ, які, зокрема, агітували за приєднання Закарпаття до України. На базі підрозділів народної міліції та добровольців (300 осіб) створили Гуцульську народну самооборону. За прикладом Ясіні в сусідніх селах Кваси та Білин виникли місцеві ради, які обрали нових старостів і розпочали місцеві реформи.

Контакти із ЗУНР

Новостворена рада в Ясіні активно шукала контактів із Державним секретаріатом ЗУНР, що після втрати Львова та короткого перебування у Тернополі переїхав до Станіславова. Щоб вести офіційні перемовини із представниками західноукраїнської влади щодо можливості приєднати східні райони Закарпаття до складу України, на початку грудня 1918 р. направили делегацію на чолі зі С. Клочураком. Під час зустрічі з Державним секретарем Сидором Голубовичем закарпатські посланці передали копію протоколу засідання Гуцульської Народної Ради від 8 листопада 1918 року і попросили, щоб Галицька армія зайняла територію Закарпаття. Прем’єр-міністр ЗУНР тепло привітав делегацію з Угорської Русі, заявивши: “Ви є першими посланцями з-за Карпат, що приносите нам таку радісну вістку. Я вірю, що вашу просьбу ми скоріше чи пізніше виконаємо”. Однак, зважаючи на несприятливу ситуацію на українсько-польському фронті, С. Голубович відмовив у наданні військово-політичної допомоги, порадивши закарпатським українцям взяти ініціативу у свої руки. Не маючи наміру вбивати клин у відносини із сусідньою Угорщиною, через територію якої проходили важливі лінії постачання зброї, амуніції, медикаментів, сировини та українських військовополонених, західноукраїнський уряд вирішив підтримувати закарпатських гуцулів неофіційно.

Тим часом становище закарпатських гуцулів суттєво погіршилось. Намагаючись відновити контроль над північно-східними гірськими районами краю, угорська влада 20–22 грудня 1918 року відправила до Ясіні урядового комісара Кальмана Фізешірі, уповноваженого розслідувати факти “бандитизму” та “анархії” у регіоні, а також батальйон із 620 осіб, щоб навести “порядок”. Запровадили надзвичайний стан, роззброїли підрозділи народної міліції, ліквідували Українську Народну Раду, відновили угорську мову в школі та урядовому спілкуванні, а на всі посади місцевої управи призначили колишніх угорських урядовців, розпочалося переслідування українського руху.

Готуючись до реалізації прелімінарного договору про злуку з УНР (1 грудня 1918 року), західноукраїнський уряд вирішив активізувати свою політику на закарпатському напрямку. 2–3 січня 1919 року закарпатських представників запросили на засідання Української Національної Ради у Станіславові, під час якого затвердили акт Злуки з УНР. У Станіславові делегацію з Угорської Русі щиро привітали західноукраїнські депутати і президент Є. Петрушевич. “Коли я ішов на трибуну, мене зустріла буря оплесків та голосні сердечні привітання, які посипались зі всіх сторін. Я був так сильно зворушений, що не зміг зразу розпочати свою промову”, – описував свої враження від побаченого С. Клочурак. Під час свого виступу він від імені народних рад східного Закарпаття виступив із пропозицією приєднати край до України (“Прийміть нас і возьміть нас, браття, до їдної родини”) і відкрито попросив військової допомоги проти угорців.

Пропозицію закарпатських українців обговорювали на засіданні західноукраїнського уряду 3 січня 1919 року, де вона спровокувала бурхливу дискусію. Вирішальне слово у цьому питанні виголосив голова уряду С. Голубович, який наполіг на збройній допомозі угорським українцям, доручивши військовому секретарю Дмитрові Вітовському спорядити за Карпати один курінь галицького війська. Прем’єр виходив із тієї позиції, що ЗУНР повинна була максимально територіально розширитися напередодні злуки з УНР. Відтак 7–12 січня 1919 року окружні військові команди в Коломиї, Стрию та Самборі отримали накази відправити бойові групи у напрямку Ужгорода, Мукачева та Ясіні із завданням взяти під контроль комунікації та допомогти місцевому населенню встановити українську владу.

Республіка під покровом Різдва

За попередньо узгодженим планом під час традиційного колядування на Різдво проти ночі 7 січня 1919 року в с. Ясіня Клочурак разом з однодумцями – братами Климпушами (Іваном, Василем і Дмитром), Дмитром Німчуком та Михайлом Сабадюком – таємно зібрали 86 членів роззброєної угорцями Гуцульської народної оборони, до яких наступної ночі долучилися 23 добровольці УГА (3 старшин, 6 підстаршин і 14 стрільців) під командуванням четаря Степана Зибачинського, які прибули пасажирським поїздом з Коломийської окружної команди.

Проти ночі 8 січня 1919 року озброєний загін із 109 осіб, який очолював С. Клочурак і галицько-буковинські старшини, скориставшись святковим настроєм, без жодних втрат роззброїв у Ясіні 620 солдатів угорського батальйону разом із полковником та чотирма офіцерами, підрозділ прикордонної жандармерії. Загін навіть захопив залізничну станцію, пошту, сільський уряд та обірвав телефонне сполучення з Раховом. Оскільки не було можливості утримувати роззброєних угорців, їх невдовзі поїздом відправили до Мараморош-Сигіт. У перестрілці було поранено 11 угорських і 8 українських вояків.

Збори в с. Ясіня, 1920 рік

8 січня 1919 року на загальних зборах жителів Ясіні та навколишніх сіл відновили Українську Народну Раду, що проголосила незалежну Гуцульську Республіку й у спеціальному зверненні закликала населення Закарпаття до збройного опору угорському пануванню. Законодавчим органом нового державного утворення стала Українська Народна Рада у складі 42 осіб (парламент), а виконавчим – спеціальні секції Ради (уряд) із 12 членів, які щотижня звітували про виконану роботу. Зокрема створили секцію військову та зовнішніх зав’язків (Степан Клочурак), секцію внутрішніх справ (Дмитро Іванюк, комендант поліції Іван Гундєк), харчову (Юрій Кабалюк), господарську (Іван Тимчук), лісову (Степан Клочурак-старший) та освітню і шкільну (Іван Марусяк-Кузьмич). Також налагодили роботу секції агітації та пропаганди на чолі з Дмитром Німчуком, яка мала свої філії у Станіславові та Лавочному, звідки постачали українську літературу, газети та різноманітні видання. У школах навчання вели українською мовою, створили хор, який виступав на святкових вечорах. Постанови Ради мали силу закону, за дотриманням якого стежив місцевий суд. Також виник військовий суд. Клочурак очолив законодавчу та виконавчу гілки влади й був командувачем збройних сил, виконуючи, по суті, президентські функції. Проголошена республіка прийняла українські державні символи (мову, герб та гімн), запровадила в обіг українську гривню поряд із угорськими коронами й неформально вважалася частиною ЗУНР, приєднання до якої відкладали на майбутнє, зважаючи на несприятливі міжнародні обставини.

Проголошене державне утворення від початку вважали осередком української влади у краї, що із розгортанням загального національного повстання мало поширитися на всю територію Закарпаття та влитися до складу ЗУНР.

Підо впливом подій у Ясіні населення багатьох сіл у північно-східній частині краю створило власні місцеві ради, позбавивши влади угорських ставлеників. До війська Гуцульської Республіки почали масово вступати добровольці, які присягали їй на вірність.

Похід на Сигіт

11 січня 1919 року на нараді старшин в Ясіні ухвалили рішення про початок наступу українських військ на Сигіт, щоб завадити окупації Мараморощини, яку запланувала Румунія. 13 січня 1919 року три укомплектовані гуцульські сотні з шістьма скорострілами та дві повні сотні галицького війська із двома гарматами під командуванням поручників С. Глушка та В. Воробця вирушили в напрямку Марамороша, щоб підтримати тамтешню раду, що проголосила злуку з Україною та скликала конгрес народних рад у Хусті. Це місто мало ключове значення для легітимізації планів ЗУНР щодо Закарпаття напередодні проголошення Акту злуки з Наддніпрянською Україною та початку роботи Паризької мирної конференції.

Порівняно легко група, яку назвали “Сигот”, захопила Кваси, Білин, Усті Ріки, Рахів та Берлибаш, роззброївши у цих населених пунктах угорські війська та жандармерію. 15 січня взяли Требушани, Вишів, Великий Бичків і Луг. Русинське населення згаданих сіл радо вітало війська Гуцульської Республіки, поповнюючи їхні лави добровольцями. 16 січня 1919 року передові групи українського війська захопили залізничну станцію Сигітська Комора, а згодом в’їхали на залізничний вокзал у Мараморош-Сиготі, полонивши там угорську залогу. На урядових будівлях вивісили жовто-блакитні прапори.

Планували, що далі група вирушить на Хуст, щоб підтримати тамтешню народну раду та запобігти спробам угорської влади завадити проведенню з’їзду. Для цього у Великому Бичкові розпочали формування додаткового куреня, чисельністю до 300 осіб на чолі з хорунжим М. Сабадюком та десятником Д. Німчуком, які мали завдання зайняти Хуст до 21 січня 1919 року, коли планували відкриття з’їзду.

Однак успішно розпочавши, війська Гуцульської Республіки несподівано зазнали катастрофічної поразки. Вранці 17 січня переважаючі румунські сили оточили та полонили більшість українських військ (приблизно 400 осіб) біля Сигітської Комори. Унаслідок заворушень угорського населення українські підрозділи залишили Великий Бичків і Рахів. На 21 січня 1919 року межі Гуцульської Республіки зупинилися у районі Усті Ріки та Богдана перед Раховом.

Останні місяці Республіки

Після трагічних подій у Сиготі гуцульські добровольчі підрозділи відступили на околиці Ясіні, звідки до початку червня 1919 року ще контролювали навколишні території з населенням 20 тис. осіб. На цій території за дорученням Державного секретаріату військових справ ЗУНР перебувала сотня під орудою поручника УГА Нестора Рогужинського (приблизно 200 осіб), яка у травні 1919 року через наступ армії Галлера відступила на Галичину.

Окрім військової підтримки, уряд ЗУНР також забезпечив Гуцульську Республіку продовольством (хліб, кукурудза та цукор) і нафтою в обмін на деревину, створивши тим самим можливість для реалізації соціальних і продовольчих програм для місцевого населення. Із Галичини прибуло також декілька вагонів борошна в мішках із написом “Україна2, що міцно закарбувалося у пам’яті гуцулів як символ підтримки братів з іншого боку Карпат. Налагодили щоденне залізничне сполучення з Раховом, Коломиєю та Станіславовом, реконструювали зруйновані війною сільські будівлі, відновили навчальний процес у школах.

Загалом Гуцульська Республіка проіснувала до 11 червня 1919 року, коли румунські війська за мандатом Антанти зайняли Ясіню, заарештувавши членів Української Народної Ради. Напередодні румунської окупації Гуцульська рада встигла ухвалити меморандум про приєднання східної частини Закарпаття до складу Чехословацької Республіки. 10 вересня 1919 року Сен-Жерменський мирний договір, укладений на Версальській мирній конференції з Австрією, зафіксував входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини. Однак східні райони краю залишалися під контролем румунської адміністрації аж до 30 червня 1920 року, коли їх передали чехам.

Читайте ще

Ким насправді був Олекса Довбуш?
Ким насправді був Олекса Довбуш?
Коли журилися леви: львівський листопад 1918 року
Коли журилися леви: львівський листопад 1918 року
Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
Воротар не дармував — бо пустив два м’ячі прямо в сітку
Вирватись із “трикутника смерті”
Вирватись із “трикутника смерті”